Рік: 2021
 Місце: Проєкт "Віртуальні кордони соціальної ізоляції" створений митцями в рамках міжнародної резиденції «Незалежність без кордонів», ініційованої організацією "Carbon" (Україна) у співпраці з InterAKT Initiative e.V. (Німеччина).
 Розмір: 32 хв 58 сек; відео 16/9; стерео; субтитри.
 Відео багатомовне: англійська, українська, італійська, китайська тощо.

 Автор проєкту - Ірина Ворона (UKR). Візуальне мистецтво
 3d art - Павло Балтазюк (UKR)
 Мистецтво звуку - Mattia Bonafini (DE)

 У цьому проєкті було використано:
 Голосовий матеріал, отриманий з проєкту Alberto Harres "The Pandemic Archive of Voices" (дозвіл отримано)
 У цьому проєкті ми також використали текстову інформацію, отриману з "Бібліотеки історій" на mokonshu.art (дозвіл надано)

Концепція:

 Період пандемії подарував нам безліч «нових можливостей» відчути життя на смак через монітори наших ґаджетів. Разом з цим, тривале уникнення близькості та контактів з іншими людьми, за останній рік, наклало помітний відбиток на спілкування. Саме це питання, те як самоізоляція вплинула на відносини індивіда та суспільства, ми досліджуємо.
 Спільним для всіх було, і залишається, відчуття тривоги, адже це не тільки страх захворіти, а й страх за інших, той факт, що через вас, ваші близькі можуть занедужати. Спілкування з людьми під час пандемії нагадувало фізичний дискомфорт, почуття дуже схоже на ходіння по гострому камінню. Дане спостереження лягло в основу дослідження, яке ми прагнемо показати в рамках проєкту «Незалежність без кордонів».
 Для когось вимушена самоізоляція стала подарунком долі, адже суспільство більше не вимагало постійного живого спілкування. Цей період не міг тривати вічно, але тепер повернутися до нормального життя це майже тортури. Робота «Віртуальні кордони соціальної ізоляції» покликана відтворити комунікацію за допомогою фізичного стимулу, тим самим спровокувавши глибоке проникнення в емоційний стан. Хоча ми впевнені, що можемо з легкістю поставити себе на місце іншої людини, чи дійсно це так просто зробити? Перебуваючи на гострому камінні, вам не зручно стояти і нелегко йти, ви втрачаєте рівновагу щосекунди, боїтесь впасти, відчуваєте дискомфорт і страх. Фізичний досвід дуже важливий для нашого дослідження, адже тактильний дискомфорт ототожнюється з психологічним тиском з боку суспільства.
 Працюючи зі спогадами, пам’яттю фізичних відчуттів та емоціями у діджитал форматі, ми створюємо віртуальне переживання фізичного досвіду. Наш мозок відтворює відчуття і спогади даючи можливість пережити ефект присутності. Сприймаючи візуальну інформацію, мозок зіставляє її з нашим досвідом, і коли ми спостерігаємо фізичні відчуття, ми автоматично їх «переживаємо», відчуваючи дотик/смак/біль тощо, проте на підсвідомому рівні.
 Ці спостереження є важливим кроком у вивченні впливу самоізоляції на особистість та суспільні відносини. Адже, незважаючи на те, що у нас є можливість здійснювати відкрите віртуальне спілкування без перешкод відстані та часу, ми всі закриті у приміщенні. Інше не менш важливе питання це те, як повернутися до звичного життя та соціальної активності після самоізоляції. Як знову стати частиною суспільства, яке сприймається тепер як агресивне середовище, що робити, коли вам не комфортно виходити на вулицю та контактувати з людьми. Віртуальні кордони, які ми зараз будуємо навколо себе формують майбутню (не) залежність людини і суспільства.

 Під час презентації 14 жовтня ми провели живий медіа арт концерт онлайн. Разом з глядачами і учасниками, ми створювали взаємодію на відстані, комунікуючи через емоційний стан, що завис в повітрі і атмосферу, наповнену внутрішніми переживаннями, що переповнюють кожного, хто проходить через соціальні обмеження і обмеження свободи.
 Переносячи живі перформативні практики в медіа-мистецтво, ми прагнули передати вакуум ізоляції, який заповнював наш розум, особистий та публічний простори, стискаючи їх до рівня молекули, яка може вибухнути в будь-який момент. Наповнюючи закритий простір енергією, вакуум ізоляції нарешті вибухає, з емоціями ритму, звукових коливань, слів і фраз, що перетікають з одного простору в інший, перетворюючись на одну медіа-арт-симфонію.